вівторок, 12 травня 2015 р.

пʼятниця, 8 травня 2015 р.

Рецензія на фільм "Tale wag the dog"

       Бути публічною особою – це раз і назавжди звикнути до постійних спалахів фотокамер, негативних, іноді навіть обурливих відгуків у «жовтій пресі» та змиритись із тим, що кожен твій крок буде обговорюватись громадськістю.  Зробити помилку у такому випадку – означає втратити все. Проте людська хитрість не має меж..
       Це демонстрація уміння політиків та державних лідерів зберігати свою репутацію будь-якою ціною, яку у 1997 році переніс на екран режисер Барі Левінсон, чудом поєднавши в одній картині паралельні жанри драми та комедії. І успіху цьому парадоксу із бюджетом у 15 млн. доларів не довелося чекати довго – збори фільму склали 64 млн. доларів.
        У сам розпал політичної боротьби перед виборами президента США розгорівся сексуальний скандал, у якому прямим учасником був один із кандидатів. Команда його «рятівників», що складалася із Конрада Брайана ( Роберт де Ніро) та Вінфред Еймс (Енн Хеч), вирішили поповнити свої лави відомим продюсером Стенлі Мотсом (Дастін Хоффман).
       Тема фільму розкривається поетапно. Початок абсолютно не дає глядачеві змоги здогадатись про наступні події. А розпочинається все із реклами передвиборчої агітації одного із кандидатів, гаслом якого було : «Навіщо міняти коней посеред переправи?». Цікаво те, що саме ця фраза справді була салоганом передвиборчої кампанії Авраама Лінкольна та Франкліна Теодора Рузвельта.
         Увесь фільм зовсім не має яскравих барв. Костюми, грим, декорації – усе це поєднується в один спільний сіруватий план, який розбавляється лише щедрою порцією іронії, хитрості та сатиричних жартів про тодішні жорстокі реалії, які збереглись і до сучасності.
      Єдиною позитивною, але, на жаль, невеличкою, частиною фільму є пісні. Та навіть ті були використані зовсім не у благородних цілях. «Good old shoe» , «The american dream», «The men of the 303» - усі ці музичні твори композитор Марк Нопфлер вдало поєднав у цій драматичній комедії.
       Назва говорить сама за себе. «Хвіст виляє собакою» ( «Tale wag the dog») – це англійська приказка, яка означає відволікати увагу від чогось великого на щось маленьке, аби затінити справжню проблему меншою або ж навіть фальшивою. Все це робиться, звичайно, задля власних інтересів.
        Закінчення фільму було, мяко кажучи, неочікуваним. Поєднавши в одному ознаки двох жанрів, монтажер Стью Ліндер зумів за декілька останніх хвилин оригінальним способом продемонструвати та пояснити глядачеві, що все-таки межі можливостей деяких людей мають набагато ширші кордони, аніж навіть межі уяви інших.

Що означає бути журналістом


    Журналістика – одна з найважливіших професій в суспільстві. Надто,  зважаючи на те, що зараз Україна переживає нелегкий воєнний період, і журналісти інформують цілу країну про події на фронті. Проте, навіть в мирний час бути інформатором – велика відповідальність. Адже ти – посередник між народом та подіями, про які він повинен дізнатись. Ти здобуваєш, фільтруєш, редагуєш та надаєш інформацію. Від тебе залежить, у якому вигляді вона постане перед реципієнтом. А від того, у якому вигляді люди отримають інформацію, залежить, якою буде громадська думка про ту чи іншу річ або подію. Саме тому для виконання такого обовязку не підійде будь-хто. Людина з хистом до журналістики повинна мати особливі якості.

    Перш за все, однією з головних рис компетентного журналіста є обєктивність. Той, хто обрав шлях бути гарантом правдивої інформації, не має права спекулювати. використовувати пропагандистську риторику, навязувати власну думку тощо. Звісно, ніхто не забороняє висловити свій погляд на речі, але це слід зробити у правильний спосіб – уникаючи будь-якого тиску на реципієнта. Той, хто читає твою статтю чи дивиться твій репортаж, повинен сам проаналізувати те, що дізнався і сформувати свою власну думку.
    
    Другим важливим вмінням журналіста є грамотність,  стилістичне відчуття тексту та вміння його «побудувати». Наприклад, якщо читач бачить, що стаття надто велика і не поділена на блоки, він навряд чи стане її читати. Крім того, текст треба написати без граматичних та лексичних помилок, аби він був приємним на слух та око. І нарешті, хороший публіцист вміє правильно підібрати стиль до статті на ту чи іншу тему. Нехай це розповідь, аналіз, роздум чи пряма констатація фактів – усе треба писати в особливій манері.

    Останній за порядком, але не за важливістю, фактор – довершеність повідомлення. Від журналістських матеріалів не повинно виникати відчуття незавершеності, ніби потік інформації різко обірвався. Реципієнт повинен сповна задовольнитися статтею чи репортажем, аби в нього не було бажання пошукати інформацію на ту ж тему в іншому джерелі.

    Я вважаю, якщо притримуватись цих правил, а також запастить терпінням і наполегливістю,  то можна досягти великих успіхів у журналістиці. 

Чудотворець

Перший досвіт створення аудіосюжету.

понеділок, 23 лютого 2015 р.

Мій ідеал журналіста


У сфері засобів масової інформації є безліч гідних, цікавих та кваліфікованих спеціалістів. Більшість з них є наставниками для молодого покоління журналістів . Особисто для мене таким наставником є усім відомий журналіст Роман Скрипін.

    Однією з його ключових особливостей є прямота і схильність називати речі своїми іменами. Під час його інтерв’ю співрозмовники дуже хвилюються, адже знають, що Роман – дуже освічена людина. Він вміє оперувати фактами і термінами, не дозволяючи ухилитись від відповіді, непомітно змінити тему, або використати вигіднішу риторику, яка здебільшого є не зовсім правильною в контексті обговорюваного питання. Романа можна назвати «ворогом» цензури, адже він завжди казав і запитував те, що хотів і про що думав, не зважаючи на якісь обмеження з боку влади чи телеканалу. Я вважаю його в хорошому сенсі найскандальнішим журналістом України.
    Вищу освіту здобув в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. За всю кар’єру Скрипін практикував журналістику у різних її аспектах: він писав статті,  був журналістом-продюсером,  шеф-редактором, ведучим. Лише людина зі справжнім талантом журналіста змогла б опанувати стільки спеціальностей.
    Мабуть, таким було виховання Романа, але він завжди був борцем за свободу слова в ЗМІ. 2013 року у Києві ним і його колегами було створено «Громандське телебачення», яке потім отримало автономні осередки та філії в інших областях. На мою думку, на сьогодні це найобєктивніше та найвідвертіше джерело інформації.


    Як підсумок, хочу сказати, що Роман Скрипін – один з тих журналістів, які створили свободу слова в нашій країні, розірвавши кайдани цензури. Ця людина є яскравим прикладом освіченого, справедливого та чесного посередника між інформацією та громадянами, які прагнуть її отримувати.